Вирішив декілька рядків надряпати про свою «Друкарню маячні...™».

     Багато особистого життя, багато внутрішнього світу, багато спостережень, багато музики, кіно, літератури, багато політики, багато подорожей, і головне, багато свободи, словом, багато всього, що претендує називатися маячнею, - ось головний лейтмотив мого ЖЖ. Сподіваюся, вам сподобається.
     Закритих записів небагато, але вони є.
     Пишу українською мовою, і не питайте чому. Але добре спілкуюся російською і англійською, принаймні, хочеться у це вірити.

     Трохи про себе.

     Живу у Донецьку. Народився і більшу частину життя прожив у Кривому Розі. Люблю Україну. Сповнений іронії до самого себе і критики до всього, що мене оточує. Більше всіляких непотрібних подробиць про мене можна дізнатися зі «100 фактів про мене».

     Трохи про дружбаків.

     Про них або добре, або нічого.
     Ніколи не додаю у дружбаки жжистів просто так - обов'язково перед цим прочитаю їхні ЖЖ. Коментую або влучно і за темою, або просто так, тому що цікаво. Іноді не коментую, але завжди читаю. Просто часу буває не вистачає, чи відповідні думки ніяк не з'являються.

     І наостанок, пишіть тут всі хто і що думає, кого і що цікавить.

     Я не президент - штатних секретарів у мене немає, тому відповім всім особисто. З вас пару рядків про себе: хто ви, що ви і звідки ви. Все інше потім.

     З кожним днем мені все більше і більше вважається, що церква в Україні взагалі і Українська православна Церква Московського патріархату, зокрема, стала дуже борзою. Можете піддати мене анафемі за такі думки. Не ображуся.
     Буде більше часу і логіки - розкрию це в окремому записі.

     1) Оскільки дуже люблю курятину, то якось зайшов трохи перекусити в МакФоксі - аналог МакДональдзу, тільки бургери там з курятини. Словом, фігня той ваш київський МакФоксі. Гірше навіть за МакДональдз. Більшої гидоти я у своєму житті не їв. Через «не хочу» довелося з'їсти, бо не маю звички викидувати хліб.
     2) «Приватбанк» став взагалі пришалепкуватим. Цього разу вони взяли і заблокували мені платіжну картку через те, що я розплатився нею у київській «Пузатій Хаті», а служба безпеки банку вирішила, що це зробили шахраї і віддала наказ заблокувати картку. Уявіть собі гумор людини, яка опинилася сама в чужому місті, в якої в гаманці лишилися тільки 20₴, а всі інші гроші знаходяться на заблокованій банківській картці. Виходить, якщо раніше я мав доводити до відома банку про свої наміри розплачуватися карткою закордоном (що і так у мене викликало роздратування), то тепер я маю доводити до відома навіть про намір розплатитися карткою будь-де в Україні.

     Коли я слухаю пісні англійською, я дуже рідко замислююся над їхнім змістом. Просто чую музику, щось підспівую собі в думках. Більше того, не просто не замислююся над текстом, навіть не вслухаюся у нього. Але якось обов'язково наступає момент, коли я чую текст пісні і розумію, що пісня - то не просто собі гарна музика і набір якихось слів, а насправді вона має сенс, який був до цього прихований від мене.
     Так було вчора. Протерта до дір за сім років у моїх навушниках Bon Jovi - It's my life, нічна автострада, світло ліхтарів. І тільки тоді я збагнув, що слова цієї пісні повністю передають сенс мого життя.

 It's my life.
 It's now or never.
 I ain't gonna live forever.
 I just want to live while I'm alive.
 It's my life.
 My heart is like an open highway.
 Like Frankie said
 I did it my way.
 I just wanna live while I'm alive.
 It's my life.

     «Друкарня маячні...™» представляє сайт Центру експертиз «Тест» - www.test.org.ua.

     Вибачте, не втримався від політики.

     А Поплавський став довіреною особою Ющенка...

Старий козел! Старий козел!
Ти йди від джерел до джерел! До джерел!

     У російській літературі, певно, можу назвати тільки трьох поетів, творчість яких я люблю безмежно. Цікаво, що всі вони належать до так званої епохи Срібного віку російської літератури. Марина Цвєтаєва, Ганна Ахматова та Борис Пастернак...
     Чому згадав про це? Почув пісню Земфіри «Я полюбила вас», яка завершується ім'ям Марини Цвєтаєвої. Та, певно, мало хто знає, що текст цієї пісні співзвучний з віршем Марини Цвєтаєвої «Я полюбила вас, Анна Ахматова».
     Не знаю, чому люблю саме цих трьох поетів. Є в їхній поезії тінь відчаю, прихована під маскою мужності і необхідності. Є безсилля, що межує з жагою жити. Є нескореність, що переплітається з безвихідністю.
     Поезія самих антитез.
     Може, тому і люблю цю поезію, що вона, як наше життя, виткана боротьбою...

В огромном липовом саду,
- Невинном и старинном -
Я с мандолиною иду,
В наряде очень длинном,

Вдыхая теплый запах нив
И зреющей малины,
Едва придерживая гриф
Старинной мандолины,

Пробором кудри разделив...
Тугого шелка шорох,
Глубоко-вырезанный лиф
И юбка в пышных сборах. -

Мой шаг изнежен и устал,
И стан, как гибкий стержень,
Склоняется на пьедестал,
Где кто-то ниц повержен.

Упавшие колчан и лук
На зелени - так белы!
И топчет узкий мой каблук
Невидимые стрелы.

А там, на маленьком холме,
За каменной оградой,
Навеки отданный зиме
И веющий Элладой,

Покрытый временем, как льдом,
Живой каким-то чудом -
Двенадцатиколонный дом
С террасами, над прудом.

Над каждою колонной в ряд
Двойной взметнулся локон,
И бриллиантами горят
Его двенадцать окон.

Стучаться в них - напрасный труд:
Ни тени в галерее,
Ни тени в залах. - Сонный пруд
Откликнется скорее.

© Марина Цвєтаєва, 1914.

     Коли я приїхав навчатися у Донецьк і поступив на перший курс свого інституту, то у перший день занять, 1 вересня, на останній парті у навчальній аудиторії №7.513 з'явився напис:

Я і Кривий Ріг: нас розділяють 400 кілометрів.
Нас об'єднала «Укрзалізниця».

     Четвертий день поспіль повертаюся з нової роботи виснажений і вижатий, як апельсин. Здається, що лібідо мого мозоку задоволене на роки наперед моїми колегами і клієнтами, але... Четвертий день поспіль я повертаюся додому з роботи задоволений.
     Здається, людство ще не вигадало таких слів, щоб описати мою ейфорію.

     5 листопада скинув своє резюме, і вже за годину мені зателефонували щодо роботи. Повідомили, що, можливо, доведеться їхати до Києва на співбесіду. Потім був ще один телефонний дзвінок, і от 8 листопада, квиток чи на неостанні гроші, 37-ий швидкий «Донбас», купейний вагон, нижня полиця. 9 листопада, 7:01, мене зустрічає столиця. І почалося стажування.
     Вдень Київ, вночі гуртожиток в Обухові. Одна зустріч з petelehka та ctrl_alt_shift2. Самотні прогулянки вечірнім Києвом. Ранішні дороги і дощ в обличчя. Заблокована банківська картка і нерви.
     13 листопада, 22:57, 17-ий швидкий «Адлер», купейний вагон, нижня полиця, і далі - дорога до Ясинуватої. А з понеділка - нова робота...

     Приємне. Можете мене привітати з ще одним новим першим робочим днем. І я вперше у житті задоволений першим робочим днем.
     Неприємне. Тепер вдень я менше з'являтимусь в ефірі, бо інтернета на роботі немає. Який жаль.

     Жінки уперто намагаються підлаштувати себе під кимось вигадані 90-60-90 і навіть не знають справжнього значення цих чисел. ( А насправді все просто. )

     Пемс-пемс-пемс! З Днем народження вітаю київську хмельничанку malenkyptashok.

     Новий рік. Лікарня. Ранок 1 січня. Пацієнти сплять.
     У палаті відчиняються двері, заходить медсестра із клізмою в руках:
     - Меррі Клізмас, шановні!

     Я у Донецьку вже. Тижнева екскурсія Києвом завершилася. Дякую за цікавий вечір petelehka та ctrl_alt_shift2, з якою ми, нарешті, розвіртуалилися. Всі подробиці - згодом. А поки - відпочивати.

     Добре пам'ятаю, як років вісімнадцять тому, коли мешкав у Донецьку в бабусі на Луговцова, то зібралися ми з друзями на агітмайданчику поряд з будинком. Хто не знає, у багатьох кварталах існували тоді (а може, й зараз) такі майданчики з трибуною і ослонами, де кербуди чи партпрацівники розповідали мешканцям навколишніх будинків правду життя. З часом той агітмайданчик став занедбаним, ослони позабирали собі на дачі мешканці прилеглих будинків, а ми наглянули собі ту саму трибуну.
     І якось в один з днів я виніс з хати сірники (за що потім був нещадно покараний батьками), ще хтось з друзів приніс картопляні бульби, і ми натягали під ту трибуну гілок, розвели багаття і почали пекти картоплю. Оскільки всі ми пекли картоплю вперше у своєму житті, то, зрозуміло, що ніхто не знав, як визначити готовність печеної картоплі. І хвилин за 10 ми вже витягали обгорілі картопляні бульби з багаття. Картопля була гаряча і... сира. Але ми не розуміли цього тоді і з особливою жагою вгризалися зубами у картопляні бульби, насолоджуючись смаком сирої і гарячої картоплі. І роти в усіх були чорні від попелу, але ми були задоволені і щасливі. Світ знову повернув собі майже втрачену ним гармонію...

     А я купив сьогодні собі зимові черевики. Задоволений. 265₴. Made in Ukraine. Дніпропетровська взуттєва фабрика.
     Купив у крамниці «Взуття» на мкрн. Сонячний. Ще можна подивитися у крамниці «Взуття» біля університету.

     Шановне панство, хто ще не встиг посвятити спецслужби у деталі своєї біографії, а також всі, хто нещодавно прибув і також цього не зробив, йдемо сюди і залишаємо дещо про себе. Прошу вас, порадуйте собою спецслужби, які за нами спостерігають, і вас буде винагороджено. 

     Ось така осінь з першим снігом з мого вікна... Вечірній Донецьк.

     Люблю цю пісню в Spice Girls. Кліпу на неї вже десь років з десять. Але до сьогоднішнього дня я навіть не підозрював, що хлопець в окулярах у кліпі насправді дівчина. От і думай, що краса врятує світ. Судячи з усього, війна не за горами...